Коментуємо на Facebook  

   

Реклама  

загрузка...

   

Пошук по сайту  

   

загрузка...

   

XV.Європейська конвенція про захист прав людини...

Заборона рабства та примусової праці

Європейським судом не створено скільки-небудь значної практики із застосування ст. 4 Конвенції. Його прецедентне право зводиться, за оцінкою експертів, загалом, по кількох основних напрямів. Зокрема, це спроби довести, що використання праці ув'язнених є примусовою працею у сенсі ст. 4; намагання розповсюдити поняття «примусова праця» на ті випадки, коли певні категорії осіб мають, в силу закону, виконувати свої професійні функції безоплатно; нарешті, тенденція останніх ро­ків— спроби включити у сферу дії ст. 4 Конвенції такі небезпечні міжнародні по­чини, як торгівля людьми (за усталеною практикою Суду, попри розповсюджене помилкове уявлення, до сфери дії ст. 4 ЄКПЛ такі явища, як торгівля людьми чи сексуальна експлуатація, не належать, оскільки важко знайти підстави для відпові­дальності держави у подібних ситуаціях).

В рішеннях Суду не міститься визначення термінів «рабство», «підневільний стан» та «примусова праця». Для розуміння поняття рабства певним орієнтиром Для Суду слугують дефініції, які містяться у деяких міжнародно-правових актах (зокрема, у Конвенції 1926 р. про заборону рабства, Конвенції Міжнародної органі­зації праці про примусову чи обов'язкову працю (1930 р.), Конвенції Міжнародної організації праці про скасування примусової праці (1957 р.), а також у резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) № 1 126/1 (1966 р.), яка дещо «осу­часнила» поняття рабства, та ін.). Але ці визначення не є обов'язковими для засто­сування Європейським судом з прав людини.

Рабство, підневільний стан та примусову працю доволі важко чітко розмежувати на практиці слід враховувати всі обставини конкретної справи. У загальному плані для рабства характерними є відносини власності «господаря» стосовно «ра­ба», що означає фактично повну залежність особи, яка перебуває в рабстві, від ра­бовласника. Підневільний стан передбачає менший, але однак значний рівень такої залежності: окрім того, що особа, яка перебуває у підневільному стані, повинна ви­конувати певні роботи чи інші повинності, вона є ще й економічно залежною, ос­кільки існує за рахунок іншої особи і при цьому не може самостійно змінити тако­го свого становища. Ситуація, коли особа виконує примусову працю, відрізняється від перших двох видів залежного стану тим, що тут загалом відсутні ознаки фізич­ної чи повної економічної залежності, але наявний примус (мовою Суду — «кон­троль»), подолати який примушувана особа не в змозі.

Відповідно до п. 2 ст. 4, «ніхто не може бути присилуваний виконувати обо­в'язкову чи примусову працю». Саме ця норма має, на думку багатьох дослідників, найбільше практичне значення — внаслідок достатньо великої розповсюдженості подібних ситуацій. Як приклад для ілюстрації цього висновку зазвичай наводять хрестоматійне рішення у справі Ван дер Мюзель проти Бельгії. Суть цієї справи, коротко, є такою: заявник, який був стажистом адвоката, наполягав на тому, що покладений на нього обов'язок надавати безоплатну правову допомогу (без будь-яких компенсацій) є різновидом примусової праці, яка заборонена п. 2 ст. 4 Євро­пейський суд, вивчивши національне законодавство Бельгії, дійшов висновку, що традиція, згідно з якою молоді адвокати або стажисти приймають на себе обо­в'язок надавати правову допомогу безоплатно у визначених законом випадках, «...сягає корінням в далеку історію». Крім того, така правова традиція існує і в деяких інших європейських країнах. З іншого боку, вступаючи в адвокатуру, будь-яка особа, в тому числі, звісно, і заявник, має розуміти, що вона добровільно бере на себе певні професійні обов'язки, що випливають з професійного статусу адвока­та. В цьому ж самому рішенні Європейський суд зробив ще один висновок, важли­вий для правильного розуміння і тлумачення ст. 4. Мова йде про визначення ха­рактеру самого права, що його ця стаття захищає, та позитивні обов'язки держави, які з цього права випливають. Зокрема, Суд встановив таке. Незважаючи на те, що держава-відповідач відкидала саму можливість застосування ст. 4, оскільки надан­ня в публічних інтересах правової допомоги стажистом адвоката передбачалося статутом бельгійської колегії адвокатів, тобто не законодавчим актом, а локальним нормативним актом недержавного органу професійного самоврядування, Суд, втім, зазначив, що Бельгія не може відмовитись від відповідальності та зобов'язань, при­йнятих нею на себе в межах підпункту «с» п. З ст. 6 ЄКПЛ. Іншими словами, Бельгія як держава несе тягар позитивних зобов'язань з надання безоплатної пра­вової допомоги, незважаючи на те, що цю функцію держава Бельгія делегувала не­державній інституції— адвокатурі.

   

загрузка...

   
© 2011-2014. Адвокат Семенюк Андрій Степанович. Всі права захищено

Warning: session_write_close() [function.session-write-close]: write failed: Disk quota exceeded (122) in /home/advoca00/advocatesanswers.in.ua/www/libraries/joomla/session/session.php on line 676

Warning: session_write_close() [function.session-write-close]: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/home/advoca00/.system/tmp) in /home/advoca00/advocatesanswers.in.ua/www/libraries/joomla/session/session.php on line 676